Первинна діагностика психологічного стану дітей, пов'язаного із перебуанням у зоні військових дій

ЯК ПОДОЛАТИ СТРЕС

Дихальні вправи, робота, інформаційна дієта – способи, які допоможуть зменшити негативний емоційний вплив війни на наше життя.

Поради людям, які важко переживають події у нашій країні.

Вартоповернутися до того ритму життя, яким ви жили раніше, хоч це і складно. Якщо ви снідали омлетом, а зараз – ні, поверніть цю звичку. Намагайтеся снідати, обідати, вечеряти в той самий час, що й до війни. Якщо їсти не хочеться, треба змушувати себе. Найважливіше зараз правило – це подбати про себе.

При прискореному серцебитті, викликаному тривалим стресом (100 і більше ударів), перш ніж іти до лікаря,спробуйте дати раду емоціямивдома.

Застосовуйте дихальну практику, так зване дихання життя. Воно спрямоване на те, щоб підвищити концентрацію вуглекислого газу у крові. Потрібно зробити глибокий вдих, затримати дихання на 3 секунди, видих (бажано ротом), затримати на 3 секунди, вдих, затримати 3 секунди, видих іт. д.Завдяки цьому частота серцебиття зменшується. Таке саме дихання рекомендують при панічних атаках.

Не уникайте тактильного контакту. Наші рецептори добре реагують на дотик. Якщо є можливість обійняти когось – обіймайте. Якщо немає такої можливості – складайте навхрест руки і гладьте себе. Так само складайте навхрест ноги.

Виконуйте якусь роботу, займайтеся іншими справами, які можуть відволікти від думок про війну. Рекомендую ті дії, які ви можете завершити. Прибирання – це дія, яку ви можете завершити і видихнути. Погуляйте з собакою. Взагалі домашні тварин гарно знімають стрес. Погладьте кота. Послухайте музику, яка асоціюється із приємними спогадами. Почитайте вголос поезію. Поспівайте. Спів дуже позитивно впливає на діафрагму, діафрагма – на дихання, і так ми заспокоюємося.

Заземліться. Потрібні 5 точок опори. Ноги рівно, руки на стіл, п’ята точка по центру, спина рівна. Не горбитися, не опускати голову. Глибоко починаємо дихати. Можна ще підняти руки – так набагато легше.

Інформаційна дієта.Робіть перерви у читанні новин.

Записуйте свої переживання і тривоги на папері, але у жодному разі їх не перечитуйте, тому що переживання того самого буде ще більш негативно на вас впливати.

Подбайте про повноцінний сон. Відрегулюйте режим дня так, щоб спати вночі, бо нічний сон найкорисніший, без нього організм виснажується.

Можна вдатися до заспокійливих засобів, зокрема трав’яних. Але використовувати їх не на постійній основі.На постійній основія рекомендую лишепрепарати магнію, вітамін В6.

Не мати відчуття провиниза те, що ви вдома, у комфорті, а хтось страждає чи загинув. Звичайно, неможливо дивитися без болю на те, що відбувається, але варто зрозуміти, що ви є найцінніший скарб для своєї країни.

Як підтримати підлітка під час війни: поради від психологів ЮНІСЕФ

Отже, під час війни та непростих життєвих ситуацій, які вона провокує, по відношенню до підлітків важливо:

Говорити і слухати.А головне чути те, що дитина розповідає: про свої думки, почуття, сприйняття ситуації. Варто пояснитии підлітку все, що відбувається, враховуючи його вік і знання.

Дозволити емоціям бути.Психологи радять не приховувати від підлітка свої справжні почуття, бо він все одно здогадається про них і буде відчувати себе обманутим. Тож переживати і плакати перед дитиною старшого віку– абсолютно це нормально. Проте не варто робити це дуже часто, бо така поведінка може спровокувати депресію: як у вас, так і у дитини. Варто дозволити емоціям вийти, а потім спробувати налагодити рутинне життя.

Планувати майбутнє.Не бійтеся разом мріяти та планувати, що будете робити після війни. Такі роздуми та розмови надихають і стабілізують, а також додають впевненості у майбутньому.

Обійматися.Тактильний контакт дуже важливий в умовах невизначеності і стресу, тож частіше обіймайте свою дитину і говоріть їй, що все буде добре.

Дивитися разом улюблені фільми.Психологи радять обирати життєствердні фільми, які здатні подарувати відчуття надії. Дивіться разом, обійнявшись, а потім обговорюйте побачене. Нагадуйте дитині, що після війни обов'язково знову буде нормальне життя.

Читати вголос.Це заняття дає відчуття захищеності та спокою. Тільки не читайте тривожні новини, краще читайте книжку з цікавим, а головне "мирним" сюжетом.

Хвалити за досягнення дитини.Зараз для вашого підлітка життєво важливо, щоб його (чи її) хвалили за найменшу дрібничку. Так ви вселяєте підлітку віру у свої сили та демонструєте свою підтримку.

Заохочувати спілкуватисяз однолітками.Через стрес дитина може стати закритою і не бажати спілкуватися з однолітками. Та це шкідливо для її психіки і розвитку. Для більшості підлітків спілкування з друзями є дуже важливим. Тож варто усіляко сприяти цьому і використовувати будь-який шанс на спілкування дитини з друзями. Оптимально, щоб це було спілкування офлайн, але якщо немає такої можливості, онлайн-спілкування теж буде корисним, не варто йому перешкоджати.

Долучати підлітків до допомоги іншим.Це дуже важливо, щоб дитина відчула свою соціальну значимість. Але робити це треба за умов максимальної безпеки для неї. Можна долучатися до допомоги разом з підлітком, так він відчує вашу підтримку і турботу.

Будьте уважними до змін у поведінці дитини.Одразу звертайтеся до психолога (у сьогоднішніх умовах підійде і онлайн-консультація), якщо побачите у дитини ознаки ступору, апатії, депресії чи посттравматичного розладу.

Фізична безпека дітей під час війни

Правила поведінки в евакуації, на окупованих територіях і в зоні бойових дій

Діти потребують зараз особливої турботи та уваги. Через невеликий життєвий досвід і особливості дитячої психіки їм загрожує більше небезпек—фізичних та психоемоційних—ніж дорослим. Водночас існують інструменти, які дозволяють мінімізувати ризики та вберегти фізичне та психічне здоров’я дитини. Дізнайтеся важливі правила безпеки дітей під час війни.

ПРАВИЛА БЕЗПЕКИ ДИТИНИ ПІД ЧАС ЕВАКУАЦІЇ!

1.Заспокойтеся самі.Чим молодші діти, тим сильніше їхній психоемоційний стан залежить від стану батьків. Тому спочатку знайдіть точку рівноваги для себе. Доступний практично всім спосіб – дихальні вправи. Психологиня Світлана Ройз радить зробити дихальні вправи, обійняти самого себе, легенько простукати все тіло долонями, обов’язково потягнутися. У конспект іонлайн-лекції фахівчині ви знайдете 46 робочих інструментів подолання стресу для дорослих та дітей.Лише після того, як стабілізуєтеся самі, починайте говорити з дитиною: спокійно та не надто голосно.

2.Скажіть слова підтримки.«Ми в порядку. Ми будемо робити все, що в наших силах»,«Я доросла, я знаю, що робити»,«Я з тобою». За необхідності повторюйте.

3.Домовтеся про правила поведінки.У небезпечній ситуації дитина повинна виконувати ваші розпорядження миттєво і без сперечань.

• Ваші прохання повинні бути лаконічними та зрозумілими.
• Якщо є можливість, завчасно порепетируйте в ігровій формі головні команди:«Стій»,«Не торкайся цього»,«Викинь це»,«Іди до мене».
• Потренуйтеся разом із дитиною виконувати ці команди на швидкість.

4.Іграшку-супергероя — з собою!Попросіть дитину вибрати маленьку іграшку або талісман, який вона зможе покласти в кишеню. Це може бути навіть мушля з відпустки на морі або камінчик з рідного двора. Скажіть, що у хвилини, коли буде страшно чи самотньо, дитина може брати цю іграшку в руки, розмовляти з нею, розповідати їй про свої почуття.

5.Прикріпіть до верхнього одягу дитини бейдж з повною інформацією про неї.Ім‘я, прізвище, вік, контактні дані батьків, особливі медичні потреби дитини (якщо такі є), вкажіть групу крові. Окрім бейджа на одязі, покладіть дитині у кишеню записку та/або напишіть цю інформацію на її руці стійким маркером або ж наклейте цупкий скотч на одяг. Це варто зробити навіть з дітьми 7-10 років, які у звичайному житті пам’ятають персональні дані. У стані стресу забувати прості речі можуть навіть дорослі, а діти й поготів.

6.Сфотографуйте дитину перед тим, як вийти з дому.Якщо дитина загубиться, у вас буде найбільш точна фотографія, за якою люди зможуть швидше впізнати вашу дитину. Окрім цього, добре запам’ятайте (краще – запишіть), як саме одягнена дитина під час евакуації.

7.Перебувайте у фізичному контакті з дитиною.Тримайте її за руку або на руках, везіть у візку. Підтримуйте безпосередній контакт весь час, аж допоки поруч не з’явиться інший дорослий, якому ви можете довіряти. Передавайте дитину сторонній людині тільки у крайньому випадку, або якщо це військові або представники рятувальних служб – пам’ятайте, що існує небезпека викрадення дитини під час евакуації.

8.Домовтеся про місце, де ви зустрінетеся, якщо загубитесь(якщо дозволяє вік дитини).

9.Якщо дитина загубилася.У Міністерстві закордонних справ розробили пам’ятку з порадами, як діяти батькам.

• Не панікуйте. Зберіться з думками, щоб діяти чітко.
• Згадайте, де востаннє бачили дитину. Якщо в дитини є телефон – зателефонуйте.
• Попросіть когось зі знайомих чи родичів залишатися на місці на випадок, якщо дитина повернеться.
• Попитайте людей навколо, чи бачили вони дитину, назвіть основні прикмети, за наявності – покажіть фото дитини, опишіть, у чому вона одягнена.
• За можливості, дайте оголошення через гучномовець.
• Повідомте найближче відділення поліції чизателефонуйте 102. Якщо дитина загубиласьза кордоном, гаряча лінія: 116 000.

ЯК УБЕРЕГТИ ДИТИНУ ВІД МІН ТА ВИБУХІВКИ

Ще у перші дні війни Національна поліція України попередила про виявлення на території нашої країни протипіхотних мін, так званих метеликів. Вони невеликі, пластмасові, бувають яскравого кольору—через це діти можуть сприймати їх за іграшку. Також ворог розкидає реальні дитячі іграшки, смартфони та інші цінні речі, начинені смертельно небезпечною вибухівкою.

Крім того, існує ризик замінувань. Причому не лише у зонах бойових дій чи на окупованих територіях, але й вздовж евакуаційних шляхів. Дізнайтеся, як вберегти дитину від мін та вибухівки.

1.Покажіть дитині фото мін-метеликів та упевніться в тому, що вона запам’ятала, як вони виглядають.

2.Введіть правило: не чіпати сторонні предмети(особливо якщо вони лежать без нагляду і виглядають покинутими). Поясніть дітям, як важливо бути пильними і не торкатися підозрілих предметів або покинутих іграшок, телефонів, побутових речей тощо. Домовтеся з дитиною: у разі, якщо вона помітить щось підозріле, вона має негайно повідомити про це вам або комусь з інших дорослих. Поясніть їй, що ні в якому разі не можна не тільки чіпати ці предмети, а й наближатися до них чи кидати в них чимось. Вибухівкою може бути начинена навіть«звичайнісінька»на вигляд кулькова ручка. Ви можете сказати дитині так:«Зараз усі допомагають Збройним Силам України, тож всі мають бути пильними. Якщо побачиш якісь покинуті речі або щось дивне—скажи мені, я дуже сподіваюся на твою уважність».

3.Оминайте зелені насадження, пустирі, розвалини, покинуті домівки тощо. Якщо рухаючись по евакуаційному шляху, ви робите зупинку, не заходьте на узбіччя (навіть у туалет) і не дозволяйте забігати на узбіччя дітям.

4.Розкажіть дітям про ознаки замінованих територій і попросіть її повідомляти вам, якщо таке побачить.Це можуть бути сигнальні стрічки, дротяні розтяжки (зазвичай на рівні колін), знаки з черепом та кістками, а також з написом: “УВАГА, МІНИ!”, “DANGER MINES!”, “ВНИМАНИЕ, МИНЫ!”.Водночас заміновані ділянки можуть не мати ніяких позначок. Тому поясніть дітям, що необхідно уникати й ділянок, які перелічені у попередньому пункті.

5.Що робити, якщо дитина опинилася на замінованій ділянці?

• Не намагайтеся самостійно дістатися до дитини, аби звільнити її. Є великий ризик того, що ви можете підірватися самі на очах у дитини або погубити і себе, і її. Негайно зателефонуйте 101. До прибуття рятувальників заспокоюйте дитину голосом з того місця, де ви стоїте.
• Якщо ваше місто/село знаходиться під окупацією або в ньому відбувалися бойові дії, не дозволяйте дитині пересуватися вулицями самостійно. Навіть якщо це знайомі шляхи, якими дитина у мирний час ходила сама.
• Поясніть дитині, як діяти, якщо вона раптом опинилася на замінованій ділянці, а вас поряд нема. Не можна намагатися вийти самостійно, потрібно залишатися на місці нерухомо і голосно кликати по допомогу. У крайньому разі, якщо поряд нікого немає, потрібно йти назад повільно і обережно, максимально точно наступаючи на власні сліди.

6.Про виявлення будь-яких підозрілих знахідок Центр громадського здоровʼя рекомендує негайно сповіщати органи влади. Це може бути поліція (тел. 102), пожежна служба (тел. 101), ДСНС або ТРО. Надайте фахівцям максимально вичерпну інформацію про підозрілий предмет: його опис, місце розташування, дату й час виявлення. Якщо є можливість, дочекайтеся прибуття рятувальників, спостерігаючи за підозрілим предметом з безпечної відстані та попереджаючи про небезпеку оточуючих.

ЯК РОЗВАНТАЖИТИ РОЗУМ І ЗАСПОКОЇТИСЯ В ТЯЖКИЙ ЧАС ✨

Події останнього часу завдають багато тривоги. Важливо навчитися розвантажувати розум і заспокоюватися.

• визнайте страх це те, що потрібно приймати і визнавати. відчувати страх - нормально

• виявляйте співчуття подбайте про свої стосунки з іншими у цей непростий період. реалізувати це можна через бесіди.

• думайте про взаємозв'язки наше виживання залежить одне від одного, і коли ми відчуваємо відповідальність , взаємозв'язок розуміється як мудра істина

• навчиться відволікатися у будь-якій непростій ситуації будьте спостерігачем. не зліться, не залучайтеся до ситуації емоційно. спостерігайте за тим, що відбувається без засудження

• знаходите час для себе можливо, у вас у житті з'явиться можливість поміркувати про своє життя, знову оцінити добрі дрібниці та зв'язок з близькими людьми Давайте не забувати дбати про себе та власні потреби!

ЯК ПІДТРИМАТИ ДІТЕЙ У ЦЕЙ НЕПРОСТИЙ ЧАС ВІЙНИ

5 порад для батьків

1. Бути поруч: пам’ятайте, ми є головним джерелом підтримки для наших дітей. Тому відчуття нашої люблячої присутності – це найголовніший «термостат безпеки» для їхньої душі. Бути поруч – це про дотик і обійми, про співдіяльність і про казку разом – де б ми не були – у ліжку чи в бомбосховищі… Це про добрий погляд, це про уважність і любов… І теж про чутливість до того, коли дитина цього потребує, а коли вона хоче побути наодинці.

2. Бути прикладом: більшість способів давати собі раду з викликами передаються дітям через те, що вони дивляться і наслідують, як пораємося ми. Тож нам важливо бути свідомими цього. І ділитися, говорити з ними про те, що нам допомагає… І звісно це не означає, що ми маємо бути «ідеальним» прикладом – бо стійкість, це не про те, щоби ніколи не падати, а про те, щоби вставати знову і знову…

3. Спілкуватися: це так важливо для дітей, щоб ми допомагали їм розуміти, що відбувається і як нам вистояти у цій війні – на макро-рівні як народу, і на мікро-рівні як сім’ї. Це означає говорити з дітьми з повагою до їх внутрішньої мудрості, бажання і потреби розуміти. Це означає теж слухати, що говорять вони, і слухати те, про що вони мовчать… І відповідати – як можемо – бо не завжди ми знаємо відповіді і у цьому теж важливо бути чесними. Це не означає теж втішати дітей «псевдооптимістичними» сценаріями, бо ми свідомі, що дорога до Перемоги може бути довгою і на ній може бути багато болю і втрат. Але це означає передати їм віру, що з Правдою ми обов’язково і неминуче переможемо і наша країна буде вільною і щасливою!

4. Задіювати: ми не знаємо, наскільки довгими будуть ці випробування війни – але час життя безцінний – і ми маємо жити, що б не було - ми маємо Жити. І звісно, ми не можемо не слідкувати за новинами, але ми не потребуємо бути безперервно в новинах – треба зосередитися на корисній дії. Для дітей, звісно, ці дії дуже різні і залежать від того, де ви зараз: вдома, у бомбосховищі і т.д. – це і вчитися, і малювати, читати/слухати казки, гратися (у різні способи, і не лише в телефоні – є стільки стосункових ігор), допомагати по дому, молитися, робити добрі справи, займатися спортом і т.д. Корисна діяльність приносить добрий плід, вона зосереджує увагу і допомагає інтегрувати енергію стресу. І вона важлива не лише дітям, але й нам дорослим…

5. Відновлюватися: це випробування може бути тривале, а відтак брати чимало нашої енергії – а тому ми потребуватимемо часу на регулярне відновлення сил. І ми, і діти. А тому так важливо мати в режимі дня ті активності, які поповнюють сили – як заряджання телефону – коли стрес є більшим, заряджати треба частіше і мати додатковий «павербенк». Тож подбаймо, щоби у режимі дня дітей обов’язково були і сон, і добра їжа, і час на гру, на домашніх улюбленців, на рухову активність, і обов’язково щоденний дотик до чогось, що є Світлом (казки, історії, краса, сповнені світла люди і т.д.), і що нагадує їм у ці темні часи – що є Світло - правди, любові, мужності - і це Світло неминуче переможе, бо воно непереможне…

P.S. Дослідження кажуть, що діти, стикаючись з випробуваннями не обов’язково мають мати психологічні проблеми, а навпаки можуть демонструвати «посттравматичне зростання» - і це великою мірою залежатиме від підтримки дорослих. Вони можуть зростати у резилієнтності (психологічній стійкості), мудрості, вдячності, здатності будувати глибокі стосунки, знати, що у житті найголовніше… Тож нехай вони виростуть саме такими – наші діти!

*Як захистити ментальне здоров’я?*

10 порад від психолога, які допоможуть натренувати навичку резильєнтності

Так само, як імунітет допомагає організму опиратися захворюванням, є особливості психіки, які допомагають людині протистояти дії стресу. Порівняно недавно в психологічній термінології з‘явилося поняття «резильєнтність». Його можна перекласти приблизно як «пружність». Резильєнтність – характеристика психіки, що дає змогу попередити вигорання, тривожні та депресивні стани.

Якщо впустити на підлогу металеву кульку, з нею нічого не буде. Якщо впустити яйце, воно розіб‘ється. А якщо впаде тенісний м’яч, від удару об підлогу він змінить форму, потім відновить її й відстрибне. Це і є резильєнтність

Навчіться змінювати власну оцінку ситуацій. На нас впливають не події, а значення, яке ми їм надаємо. В когнітивно-поведінковій терапії існує модель АВС, у якій А – це вихідна подія, а С – реакція. Революція поведінкової психології відбулася, коли знайшли на перший погляд неочевидну складову В. Вона відповідає за власну оцінку.

Дійте. Резильєнтно-формуюча поведінка спирається на турботу про себе та задоволення потреб у русі, сні та здоровому харчуванні. Психолог та творець однієї з гілок когнітивно-поведінкової терапії Стівен Гейз не починає роботу з пацієнтами, допоки не налаштує їхні сон, активність та харчування. Прожити день без руху – це як отримати ін’єкцію депресанта, а депривація сну аналогічна добровільній евтаназії.

Складіть «абетку ресурсу». Це гра, у якій на кожну літеру алфавіту треба написати джерело задоволення. В результаті ви отримуєте список дій, які завжди покращуватимуть емоційний стан. Добре, якщо там будуть справи, які можна зробити одразу, наприклад, увімкнути улюблену музику, а також більш складні, які потребують планування.

Зміцнюйте соціальні зв‘язки. Люди – зграйні істоти. Безпека, яку ми відчуваємо від спілкування з собі подібними, позитивно впливає на роботу головного мозку. Особливо терапевтичним є персональне спілкування – воно суттєво більш корисне, аніж контакт у месенджерах.

Розвʼязуйте проблеми, а не уникайте їх. Виклики та завдання – невід‘ємна частина життя. Що більше ми намагаємося від них відгородитися, то складніше їх подолати, коли ми зрештою з ними стикаємося. Замість того, щоб тримати проблеми за зачиненими дверима, їх треба випустити, вишикувати в чергу та поступово розвʼязувати.

Практикуйте майндфулнес та медитацію. Це як спортзал для префронтальної кори мозку, яка тримає під контролем швидкість емоційних реакцій. Практики усвідомленості допомагають втримувати цей контроль. Це відбувається завдяки вмінню зосереджуватися на відчуттях тіла, диханні та потоці думок без того, щоб у них занурюватися.

Визначте власні цінності. Уявіть, що пливете на кораблі без інструментів та карт і не можете визначити напрямок руху. Але над вами – небо та зорі, за якими можна зрозуміти, куди прокладати шлях. У житті цими зорями слугують ваші цінності. Складіть список цінностей, сформульованих за допомогою дієслів, це зробить їх більш досяжними та конкретними.

Заведіть щоденник станів та емоцій. Коли у вас змінюється настрій, ставте все на паузу та запитуйте себе: яка думка пронеслася в мене в голові? Спробуйте її сформулювати та проаналізувати. Це допоможе раціоналізувати відчуття та вплинути на складову В із моделі АВС.

Аналізуйте думки з огляду на те, чи корисні вони для вас. Замисліться, чи корисно так думати та чи наближає це вас до ваших головних цінностей. Припустіть, що буде, якщо ви думатимете інакше, та виходьте з того, що буде кориснішим для вас.

Уявіть, що спілкуєтеся з собою з позиції подруги чи друга. Що б ви сказали близькій людині, якби вона думала те, що ви зараз? Коли ми міняємо позицію на дружню, стаємо значно більш співчутливими, аніж коли даємо слово внутрішньому критику.

Травматичний стрес у дітей та підлітків

Посттравматичний стресовий розлад (ПТСР) у дітей і підлітків виникає внаслідок впливу на дитину однієї або більше травмуючих подій.

Потенційно травмуючими подіями є фізичне або сексуальне насильство, стихійні лиха, бойові дії та нещасні випадки. Статися все це може як із самою дитиною, так і з близькою їй людиною. Причому не обов’язково бути свідком такої події: навіть розповідь про неї може нанести шкоду психіці дитини і стати причиною ПТСР.

Причин для стресу в дитини може бути багато: патологічні спадкові фактори; особливі періоди життя; тяжкі «удари долі» (смерть чи розлучення); негативні потрясіння; стихійні лиха; нездатність чи втрата довірливих взаємовідносин зі своїм близьким оточенням тощо.

Ознаки стресу в дітей ясельного та дошкільного віку: злість, дратівливість, неконтрольований плач, тремтіння від страху, тривога, страх самотності, проблеми зі сном (кошмари), проблеми з харчуванням.

Ознаки стресу в дітей молодшого шкільного віку: відсутність апетиту, проблеми з харчуванням, скарги на головний біль та біль у животі, почуття, що тебе не люблять, потреба часто ходити в туалет, проблеми зі сном, недовірливість, переживання щодо майбутнього, байдуже ставлення до школи та дружби.

Ознаки стресу в дітей 10-12 років та підлітків: низька самооцінка, втрата ілюзій, регулярний головний біль та біль у шлунку, злість, недовіра до всього світу, бунтарська поведінка.

Найбільш поширені симптоми ПТСР мають у собі такі явища:

повторне переживання травми (нічні кошмари, нав’язливі спогади, травматична гра);

уникнення травматичних спускових механізмів, спогадів і ситуацій, які нагадують дитині про травмувальну подію;

перебільшено негативні переконання про себе і світ, що виникають із цієї події;

перманентно негативний емоційний стан та нездатність відчувати позитивні емоції;

почуття відчуженості від людей;

втрата інтересу до участі у громадських заходах;

неможливість згадати частину травмуючої події;

проблеми зі сном;

дратівливість;

безрозсудна або саморуйнівна поведінка;

гіпертривожність;

надмірний переляк;

проблеми з концентрацією.

Заголовок